Аля їхала в поїзді. В її душі вирували емоції. Вона пила гарячий чай, майже окріп, і не відчувала болю. Тому що дуже сильно боліла душа … Ще вчора вона їхала додому і мріяла, що зробить батькові сюрприз. Адже йому самому важко доводиться після сме рті дружини. Мама була ще зовсім молода, ніхто не думав, що вона так скоро їх покине. Вранці, говорив батько, сміялася, готувала сніданок, а після обіду їй раптово стало погано, «швидка» приїхала занадто пізно. Алька ніяк не могла повірити, що їх великий будинок спорожнів. І що більше ніхто не буде дзвонити їй, не цікавитиметься, тепло чи вона одяглася. Будинок пахла мамою, усюди лежали її речі: щітка для волосся, книга із закладкою, улюблений чайник, в якому мати заварювала чай Після похорону Алька залишала батька з важким серцем, довше побути з ним не могла – робота. Зате дзвонила кожен день, цікавилася його справами, самопочуттям. Батько докладно розповідав, як пройшов день, заспокоював її. А Альці, як на зло, ніяк не вдавалося викроїти трохи часу, щоб навідатися до нього. Раптом несподівано в насиченому графіку з’явилося три вільних дня. Відразу ж зібрала речі – і на поїзд. … Переступивши поріг, була вражена чистотою в будинку. Здавалося, мама тут, поруч, зараз вибіжить її зустрічати. Але в будинку нікого не було.
Раптом, озирнувшись, Алька помітила на вішалці чуже пальто. Поруч стояло кілька пар жіночого взуття. Алька ахнула – невже у батька з’явилася жінка? Стала оглядати кімнати і всюди в очі кидалися сліди присутності нової мешканки. У ванній Альке перехопило подих – на поличці лежала дамська косметичка. Вона була оригінальна, ручної роботи і могла належати лише одній людині – її тітки Оксани. Світ закрутився у Альки перед очима? Що це? Якими словами це можна описати? Тітка приїхала з іншого кінця країни, де жила змолоду, і вирішила звабити її батька після сме рті сестри? Родичка застала Альку на кухні. Тітка охнула і випустила пакети з продуктами. Запала мовчанка. Через кілька секунд несміливо почала вибачатися племінниця, мовляв, вибач, ми з батьком не встигли тебе попередити. ” Ми з батьком “? Почувши це, в Альчиній душі щось обірвалося. З неї вирвалися слова – хворобливі, брудні, образливі, а тітка стояла жалюгідна і поникла, немов школярка-підліток, навіть не пробуючи оборонятися. Коли слова вичерпалися, Альку почали душити сльози. Ще півроку тому її мати, весела і безтурботна, пекла на цій кухні пиріжки з ваніллю, а тепер рідна сестра створила тут таке. «Алю, не плач, – торкнулася її плеча тітка. – Повинна тобі щось розповісти.
Звичайно, мені немає виправдання перед твоєю мамою, але .» Майже тридцять років тому Оксана, красуня-студентка, поверталася з бібліотеки і потрапила під дощ. Промокла до нитки, а автобуса все не було. На зупинці до неї підійшов хлопець і запросив сховатися під його парасолькою. Розговорилися. Він був доброзичливим, відкритим, комунікабельним, і Оксані, якій було дивно важко сходитися з новими людьми, здалося, що вона зустріла давнього друга. Дощова стіна потроху розсіювалися, дівчина з новим знайомим вирішили йти пішки. З Юрою їй було легко і затишно. Сміялася над його жартами. А потім дощ знову огрів. Люди, машини, дерева вмить зникли за потоками небесної води. І тоді Юра раптом поцілував Оксану. Цілувалися вони довго і шалено. Хлопець зізнався: як тільки побачив її – відразу зрозумів, що це його доля. І відтепер, обіцяв, вони завжди будуть разом. Оксанино серце гулко стукало від щастя. Воно також було впевнене, що ось він, той єдиний. Дівчина хотіла і собі зізнатися в почуттях, але остовпіла – Юра згадав про якусь нареченій. З’ясувалося, він зі своєю дівчиною зустрічалися разом півтора року, недавно почали планувати весілля. “Як добре, кохана, що я встиг тебе зустріти, бо тепер знаю, що таке справжня любов, – шепотів на вухо Оксані. – Її не переплутати з захопленням.
Завтра ж я порву зі своєю дівчиною і ми завжди будемо разом. Ти ж станеш моєю дружиною, Оксана, моя незнайомка без парасольки? ” Що ж їй робити? Як бути? Зізнатися, що полюбила лише заглянувши в очі? А як переживе розлуку та, що вважає його своїм майбутнім чоловіком? Яка, може, вже вибирає весільну сукню. А може, вони, Оксана з Юрком, зовсім чужі, просто у всьому винен цей злива? І хіба можливо побудувати щастя на чужих сльозах? – Йди геть. Готуйся до весілля, – кинула на хлопця холодний погляд. – Нам все це примарилося. Ми зітремо цю дивну зустріч з пам’яті, і вже завтра буде буденна, звичне життя. Юра намагався щось заперечити, але Оксана його слів вже не чула. Тільки потім вона зрозуміла, що в той непогожий день зустріла і так легко відпустила людину, якого полюбила всім серцем. І тепер не зможе забути цього хлопця ніколи. А ще їй все життя сняться поцілунки зі смаком дощу. І відшукати Юркові було важко – Оксана не запитала ні його прізвища, ні адреси. Так що треба було з усім змиритися. Дівчина ледь оговталася від дождевой день, коли її старша сестра повідомила, що виходить заміж і хоче познайомити сім’ю зі своїм обранцем. До святкової вечері готувалися всі рідні. Нарешті в квартирі пролунав дзвінок. Коли Оксана побачила в передпокої Юркові, її немов блискавка вразила.
Погляд хлопця проштрікував Оксанина душу наскрізь, а дівчина лише ховала очі. Пізніше хлопець зустрів її на вулиці і сказав, що Оксана зламала життя і собі, і йому. Втім переконував, що ще не пізно все виправити. Але дівчина не могла допустити такої трагедії в житті рідних. Вона змусила Юрка пообіцяти: як би не було важко, про їх дощової зустрічі не дізнається ніхто. Заради щастя Оксаниної сестри і батьків. Тому довгий час на сімейних святкуваннях вони зображували з себе важливих родичів, коли в обох в серцях таїлися палкі почуття. Що сталося далі, Алька знала і без розповіді тітки. Щойно закінчивши інститут, тітка Оксана подалася далеко від будинку. Намагалася забутися, не ятрити собі рану і втекти. Пробувала влаштувати особисте життя, проте обидва шлюби виявилися невдалими. У рідне містечко вона приїжджала лише кілька разів на рік. Привозила племінниці іграшки та солодощі.
І ось … сестри раптово не стало. “Це сталося несподівано, – у тітки дрібно тремтіли руки. – Ти ж пам’ятаєш, я не змогла приїхати пом’янути Галинку на сороковини. Прибула аж через два місяці. Думала, піду на могилу і помолюся за її світлу душу. В той день дощило, небо було аж чорним. Раптом на пероні побачила самотню фігуру-твого батька з парасолькою … Перед очима промайнули тридцять довгих років, моя безтурботна молодість … Алечка, розумію, як тобі важко. Але прости мене, якщо можеш ”. Алька не мала сил слухати далі. Уявила собі мамине обличчя, а поруч – батька і тітку Оксану, які з усіх сил грають вселенське байдужість один до одного. Здогадувалася чи матуся про їхню любов і тягучою брехні? Пробачила їм ту таємницю в засвітитися? Алька ж впевнена, що пробачити їх не зможе …