Коли моя дочка вийшла заміж, я запропонувала їй та її чоловікові жити зі мною, тому що я тоді ще працювала в Італії, і моя квартира порожня. Повернувшись додому кілька місяців тому, я зрозуміла, що не можу порозумітися ні з дочкою, ні з її чоловіком. Ситуація з моїм зятем особливо тяжка. Він на все ображається і все розгортає так, ніби я наговорюю на нього. Навіть проста розмова може бути витлумачена як критика, і він може легко образитися.
Моя дочка каже мені, що її стосунки з чоловіком погіршуються через мене. Але в чому я винна? Вона вибрала це для себе. Крім того, мій зять нічого не робить по дому. Нещодавно він втратив роботу та отримує лише тимчасовий заробіток, майже не приносячи додому грошей. І щоразу, коли я намагаюся з ним заговорити, він ображається і змушує дочку закочувати сцени зі мною. Коли я згадала дочці, що син моєї сестри добудовує будинок, мій зять знову образився.
Він сприйняв це як закид і змусив доньку закотити черговий сkандал. Навіть коли я намагаюся мовчати, він все одно знаходить, на що образитись. Дочка навіть питала, чому я не купила собі квартиру, як інші мами з Італії. Я привезла з собою трохи грошей, але не говорю їм про це. Нехай самі заробляють. Якщо їх щось не влаштовує – це не моя проблема. Я не знаю що робити. Я хочу спілкуватися з дочкою та зятем, але це здається неможливим. Їхні стосунки не моя відповідальність, і мене не можна звинувачувати в їхніх проблемах.