Якось за обідом Максим запитав: — Чому я не схожий на батька? Може, я не його син? Усі замовкли. Тато перестав жувати відбивну і перевів погляд на дружину. Мама схилила голову ближче до тарілки, а потім обернулася до дитини і запитала: – Хто тобі це сказав? – Сказали… що я зовсім на тата не схожий… — Не кажи дурниць, — не витримав батько. — Ось глянь — носи дуже схожі? — Цього замало. — Очі також однакові? – Ну так. – Уб’ю, – раптом сказала дружина. – Кого? – здивувався чоловік.
— Ще не знаю, — жінка повернулась до чоловіка, — Тих, хто каже такі дурниці. — Навіщо ти реагуєш на те, що тебе не стосується? Чого так нер вуєш? – Я не нер вую. Але мені не подобається, що про мене говорять казна-що. -З чого ти взяла, що про тебе хтось казав щось nогане? – Ці плітки… син приносить це все додому. І ти мене підозрюєш у чомусь такому – значить не віриш мені, не любиш… — Чи ти мене не любиш! — уже сердито промовив чоловік. Син вийшов зі своєї кімнати: — Тату, мамо, чого ж ви сва ритеся?
Все ж таки просто. Батьки замовкли. Дитина nродовжила: — Для того, щоб я став схожим на тата, мені потрібний інструмент: молоток, пила, цвяхи і таке інше. – Навіщо? – Розумієте, я сьогодні в школі зламав стілець . Вчителька підійшла, похитала головою і сказала: «Чому ти, Максиме, не схожий на свого тата? Може, ти не його син? Адже він усе лагодить, а ти тільки ламаєш.
Дитина трохи помовчала. А потім спитав: — Даси мені завтра свій інструмент до школи, щоб я полагодив стілець? Батьки раптом голосно засміялися . Папа сказав: — Так би одразу сказав. А то вигадуєш якісь історії. Максим не міг збагнути, що він сказав не так. Але розсміявся разом із батьками.