Невістка Іванни виявилася відмінною дівчиною: прибиралася у всьому будинку, готувала для всієї родини, була працьовитою, господарською, ввічливою. Інга, здавалося, ніколи не втомлювалася: вставала зі сходом сонця – і приймалася за роботу. Незважаючи на те, що дівчина була круглою сиро тою, її серце не стало черствим, і вона залишилася прекрасним і ніжним створінням. Ось тільки син, Єгор, не поділяв думки своєї матері. Він лаявся на Інгу за кожну її дію: нічого йому не подобалося, все було не так. Але Іванна не давала в обра зу свою невістку і завжди стояла за нею горою. Єгор же ганяв дружину протягом усього дня: то за водою, то стіл накрити. “Тут прибери, там протри”. А сам нічого не робив, лише валявся на дивані перед телевізором.
Мама його який місяць просила полагодити табуретку – нуль уваги. – Синку, зрозумій, Інга-твоя дружина, вона не рабиня. – Хай пахає, а то на вулицю вижену – щоразу відповідав Єгор. Іванна, після кожної такої розмови, підходила до Інги і говорила, щоб та не хвилювалася, адже свекруха завжди буде поруч. Незабаром в сім’ї з’явилися діти: дочка Оксана, а за нею і син Саша. Інга ора ла в три рази більше. Не було жодної вільної хвилинки, хоча свекруха допомагала всім, чим могла. Кілька років по тому Єгор “пішов в магазин” – але так і не повернувся. Інга не могла знайти собі місця: все бо ялася, що Єгор пропаде. Як би там не було, свекруха не могла пробачити свого сина: вона переписала заповіт, відповідно до якого половина будинку залишалася Інзі. Життя потихеньку налагоджувалася.