Микола Васильович багато років був лісником і був безстраաний, коли справа доходила до лісу. За кілька років він зробив ліс своїм будинком. Щоразу, коли чоловік чув дивні звуки вечорами, він біг у їхній бік замість того, щоб ховатися у своєму будинку. Одного разу з темряви на нього подивилася втомлена й змучена лисиця. Недовго думаючи, Микола приніс їй добрий шматок м’яса з холодильника. – Ти, мабуть, голодна, – сказав він лисиці, – ліс швидко росте, і всім тваринам стає важко виживати в цих чагарниках. Лисиця з подякою подивилася на нього і з’їла м’ясо.
Пізніше в кущах з’явилася вовчиця, що дивилася на нього голодними очима. Микола Васильович знав, що не може допустити, щоб хижа тварина ходила до найближчого села за їжею, тому приніс їй теж трохи м’яса. Вовчиця часто поверталася, і Микола навіть потоваришував із нею. Раптом вовчиця перестала його відвідувати. Минуло півроку, і Микола Васильович знову почув її звуки у кущах. Він був здивований, виявивши поряд з нею двох маленьких вовченят.