Коли я збиралася їхати додому, зателефонувала мати чоловіка: і запитала, чи придумала я, що готуватиму на вечерю. І попередила, що Мишкові не можна їсти свинину, плюс вона продається в магазині поблизу. Сказала не купувати, а натомість купити курку. Я недоробила роботу і мені вона заважала, але ніяк не хотіла відстати. – У мене бездоганна пам’ять на все Ганна Володимирівна. Прошу вибачити мені, але в мене є справи. – Добре подзвони мені, коли підеш з роботи. Я скажу яку сметану купити для салату. Я одружена з Мишком 4 роки. І за весь цей час моя свекруха не пропустила жодного дня нашого життя. Або вона часто буває у нас вдома, або дзвонить мені по телефону та інструктує, що робити. У мене було відчуття, що я вийшла заміж не за нього, а за матір.
Він завжди був маминим синком, але я навіть не уявляла, наскільки це жа хливо. – Мишко, ти вже дорослий! Ти вже маєш свою сім’ю! Чому б тобі не пояснити мамі свою незацікавленість? Чому б тобі не відмовляти? – Це ж моя мама, не можу так ставитись до неї. Незважаючи на те, що я ніколи не запрошувала свекруху, вона була присутня на всіх наших посиденьках. І щоразу, коли вона приходила, мені доводилося накривати спеціальний стіл. Стандартної піци було недостатньо. Якось моя приятелька пережила жа хливу ситуацію, потрапивши в автомобільну ава рію. В результаті вона провела багато часу у ліkарні, а Лерочка , її маленька дочка, залишилася без нагляду. Я одразу ж вирішила взяти дівчинку до себе. Мишко, здається, не заперечував, коли я розповіла йому все телефоном. Звичайно, оскільки в будинку з нами житиме ще одна людина, я турбувалася про те, як розвиватиметься наш зв’язок.