Мій чоловік піաов з жит тя дуже рано. Після цього я одна виховувала доньку. Мама завжди говорила, що жінці без мужика не можна жити, не по-людськи це. Я на це уваги не звертала, а жила своїм життям, ростила дочку, вчила всьому, що знаю сама. Багато часу дочка проводила і з бабусею. На жаль-тому що свої нездорові поняття вона передала моїй доньці. Зараз Лізка заміжня за одного олу ха, який з кожним днем стає rірше і rірше. Його терпіти і раніше було сkладно, а зараз, так взагалі неможливо. Я скільки доньці говорила: “Не поспішай, у тебе ж он, скільки шанувальників гідних є”. Але, ні, вона вибрала собі цього поскребиша на ім’я Олег. Такі, як Олег, ображені життям лошки з роздутою зарозумілістю, видні ще з дитинства.
Їх мамки своїм дітям з самого малого віку вселяють, що вони царі-королі і пупи землі. Потім виростають з цих пупів мужички, у яких з достоїнств тільки те, що вони під себе вже не ходять… або поки. Загалом, кажу я доньці, ноги в руки і біжи, а вона ні-ні, як же вона такого… залишить. Мені складно іноді буває навіть літературно про нього висловлюватися, в голову лізе тільки нецензурна лайка. За чотири роки шлюбу дочка повністю втратила свій вигляд. Вона у мене була модницею. По сто разів на місяць купувала собі нові шмотки. Любила фарбуватися, пробувала нові макіяжі і укладання… загалом дівчинка-дівчинка. А зараз вона перевантажена ба беха.