У 32 Євгенія вийшла заміж за Федора. До цього жінка вже була одного разу заміжня і мала двох дітей: хлопчика та дівчинку. Федір теж мав дитину – сина Павла, чия мама теж рано пішла з життя… Згодом діти виросли, кожен пішов своєю дорогою, і вони віддалилися від батьків – розійшлися різними містами. Однієї ночі у щасливому подружньому ліжку Федір заснув вічним сном. Через півроку після цього син Жені подзвонив їй: – Мам, а nродавай будинок, переїжджай до нас.
Нам і веселіше буде разом, і ти з онуками пограєш, і мені спокійніше за тебе буде, – сказав він. Ідея видалася Жені непоганою. Вона на радощах nродала будинок, до речі, за дуже неnогану су му, і поїхала до сина. Прийняли бабусю, і невістка, і онуки з теплом та радістю. Увечері вся родина сіла разом за стіл, але Женя не їла та не пила нічого. Ось син і спитав, мовляв, чого ти така сумна сидиш, а мати йому: – Так, ось, синку, заснула я в поїзді, а прокинулася без грошей… ні коnійки не залишили. Невістка з сином переглянулися, і син запитав: – Ого, а на що ж ти їжу собі куnуватимеш?
Мати наступного ж дня зібрала речі і поїхала до доньки. Там історія повторилася. Дочка запитала, чому на матері немає обличчя, а вона їй: – Ось, гроші вкрали… – А на що ж ти житимеш, мам? – Запитала дочка. Євгенія і тут розчарувалася. Вже без будь-яких надій та очікувань вона поїхала до Павла. Він із дружиною та дітьми дуже зра дів приїзду мами. За вечерею Євгенія відіграла ту саму сценку, а Павло їй: – Та гаразд, мам, не впадай у відчай. Я заробляю достатньо, нам усім вистачить. Та й Сашці буде нескладно зайву тарілку супу приготувати.