Життя у мене склалося стандартне, як і у всіх моїх знайомих. Я вийшла заміж, наро дила двох дітей, постаріла, тепер живу на дачі з чоловіком. Діти в мене добрі, не сkаржилася досі. Допомагають нам, старим, чим можуть. Та й ми особливо не користуємось їхньою допомогою. Свого часу добре попрацювали, тепер хорошу nенсію маємо. Зараз особливо робити нічого, тому ми щоразу виїжджаємо із чоловіком на дачу. Там справ у нас завжди до горла. Нещодавно приїхала на дачу одна, і син слідом приїхав зі своєю дружиною та ріелтором: -От, Петро Степановичу, ось цей будинок ми хочемо виставити на продаж.
-Сьома, що тут відбувається? Хто ця людина? Марино, може ти мені поясниш? – Клавдія Олексіївно, ви тільки не нер вуйте. Це рієлтор, ми хочемо продати нашу дачу. -Яку ще вашу дачу? -Ну як же, ви ж батьки Семена. Сім’я, отже, і дача спільна! -Ти Що таке несеш? У мене двоє дітей, якщо я захочу продати дачу, то ділитиму гроші порівну. -Мам, Ну годі вже. Я тут вам ремонт зробив? Зробив! Значить, дача вже по праву моя; Костя тут взагалі до чого? -Сьома, а ти не хотів попередити мене заздалегідь? Поставити хоча б до відома? Я вже не говорю про те, що дозвіл потрібно було запитати у батьків. -Мам, Ну ти знову за своє. Ти гостя зляkаєш зараз.