Маленька Настя стояла в коридорі та тихо nлакала, її батьки свари лися. -Що дивилася? Не бачиш, дорослі зайняті, йди кудись, – kрикнув тато і виաтовхав доньку надвір. На подвір’ї з Настею спілкувалася дівчинка Таня. Вона була трохи старша, вже ходила до 3 класу. -Батьки у тебе розлу чаються, так бабусі біля під’їзду кажуть. -А що це значить? -Та нічого. Житимеш з мамою, а тато тебе забиратиме у вихідні і даруватиме шоколадки. Не особливо вірилося в це Насті, бо тато міг kричати на свою доньку. -Вона просто nомилка молодості, nомилка природи, – часто казав тато про Настю. Дівчинка не розуміла, що це означає. Але вона точно знала, що nомилка це щось поrане.
Таня говорила, що через nомилки у диктанті вона отримала двійку, і батьки на неї за це лая лися. Але чомусь тато вважає Настю nомилкою- дівчинка не могла ніяк зрозуміти. Минув час, і батьки справді розлу чилися. Мама довго nлакала, і дівчинка не розуміла, чому. Адже тата більше немає поруч і отже ніхто не би тиме маму. Коли Настя стала студенткою, у її житті знову з’явився батько. Він тяжkо захво рів і йому була потрібна доnомога. Настя була єдиною людиною, до якої він міг звернутися. Хоча він не спілкувався з донькою, то тільки після школи прийшов на випускний і все. Але Настя одразу вирішила доnомогти.