Минуло вже 10 років з того дня, як Оксана не була в рідному домі. Зараз це була вже інша людина – впевнена, за кермом власної дороrої іномарки. Але в голові – ті спогади юності, які мучили її всі ці роки. Але вона багато разів давала собі слово – більше ніколи не повертатися в своє рідне село. Оксану виховувала мама. Тато пішов з життя, коли дівчинці було всього 2 роки. Мама працювала ліkарем, тому дуже мало часу проводила з донькою, а зарплата, як відомо, була мізерною. -Нічого, доню, протримаємося – говорила вона щоранку. Оксана виросла красунею. Всі хлопці села бігали за нею, але їй сподобався Андрій – хлопець з сусіднього села.
Він був з заможної родини, тому мама Оксани завжди говорила, що він їй не пара. -Мамо, гроші для Андрія не головне. Але коли батьки Андрія прийшла знайомитися і побачили похилу хатину, за виразом їхнього обличчя стало зрозуміло, що проблеми не за горами. В день весілля Оксана не могла знайти собі місця, але не розуміла, в чому причина такої тривоги. Нареченого довго не було. Друзі поїхали з’ясовувати, що сталося, але Оксана вже зрозуміла, що весілля не буде. -Я не дам зіпсувати життя сина бідністю – сказала мама Андрія, і зачинила двері перед гостями. На наступний ранок Оксана зібрала свої речі в маленьку стареньку валізку, і подалася в місто. Спочатку працювала офіціанткою, потім з’явилася можливість поїхати закордон – погодилася, не сумніваючись ні секунди.