Коли у двір під весільний марш зайшли гості молодого, всі оніміли. Під руки дружки вели замість Кольки рудого Толика. Коли весілля було в розгарі, всі понаїдалися, понапивалися, мати вибрала момент, щоб поговорити з дочкою. — Що це за комедія? Чи не мучте мене. Я виходжу заміж за Толика. А ввечері, коли розділили коровай і гості, нарешті, розійшлися, Таня закрилася наодинці з матір’ю. — Доню, що думаєш? Чому ти така похмура сьогодні, засмучена. Сама на себе не схожа. Поділися з матір’ю, що тебе бентежить? — посміхнулася мама до Тані, яка нічого не їла, а з тугою дивилася у вікно. Таня ніби не чула нікого, засмученими і байдужими очима дивилася десь в далечінь, немов очима шукала там когось. Дівчина важко зітхнула, мить помовчала, ніби роздумуючи, чи відкривати матері таємницю. А тоді зізналася: — Не знаю, якого нареченого вибрати. Два кавалера запропонували заміж. Мати від подиву перестала сьорбати борщ. Ну нічого собі! Знала, що дочка зустрічається з Миколою — бідним сільським хлопцем. Головне — люблять один одного, а там, дивись, в радості і повазі Наживуться багатство. Тому доччині слова про ще один залицяльника геть збили з пантелику. — Який ще кавалер?
— стурбовано перепитала. — Так клеїться до мене онук баби Мані, він з Луцька. Юристом працює. — Той на шикарній машині? — ошелешено простягла. — Так. Але він мені не до душі, — скривилася Таня. — Рудий. Якийсь незграбний. Соромиться в клубі підійти, хоча видно, що очей з мене не зводить. Ось вчора провів додому, всю дорогу мовчав. А вже біля воріт, знаєш, що сказав? — Що? — Каже, виходь за мене заміж. — Заміж ?! — мама знову здивувалася. — А чи не зарано? — Та мені все одно. Ось Кольку люблю. Він теж заміж кличе. З ним весело. І в компанії говорить, і весь час сміється. А скільки анекдотів знає! — Ну, анекдотами жити не будеш. — Ой, мамка, нудна ти, — зітхнула Таня, підперши обличчя руками. — Ось і думаю, кого вибрати. — Добре думай. Жінка помічала, що Таня літала по будинку як на крилах, коли дзвонив Колька. Лише поманить пальцем, і вона вже бігла стрімголов за ним хоч на край світу. А коли бачила, що у двір входить рудий Толик, аж сердилась, губу закопілівала. Мати дивилася на все це, і серце калатало від відчаю. З власного досвіду знала, що, ймовірно, кращої партії, ніж онук баби Мані, годі й шукати. Спокійний, врівноважений, а тепер вже і при посаді в прокуратурі.