– Тримай, Вовочка, мати тобі передала гостинці – нова няня Катя вручила хлопчику кульок. – Це для мене? Від мами? – дитина, не вірячи своєму щастю, взяв з рук няні кульок. – Звичайно, тобі, бери – роздратовано сказала Катя. – Тебе ж звуть Володимир Панін? Тоді тебе – і вийшла з кімнати. Вова з побоюванням заглянув в пакет і побачив в ньому груші, шоколадки. – Так у мене ж немає матері? – вимовив він уголос і став їсти смачну шоколадку. – Швидше за все, це якась помилка. Він відійшов від пакета і розплакався. Своїх батьків Вова не бачив ніколи. Він думав, що його народили прямо тут, в дитбудинку.
З одного боку, він нічого не відчував, коли дивився, як недбайливі матусі, яких позбавили батьківських прав, приходили до своїх нащадків. Але в душі він хотів, щоб і до нього хтось прийшов. Він мріяв ночами про сім’ю: раптом мама знайдеться? І тоді щасливо засипав. Тільки йшли роки, а матері все не було. Деяких дітей всиновлювали. Але Вова не хотів в нову сім’ю, тому спеціально балувався при приходять сім’ях. – Вовочка, навіщо ти це витворяєш? Адже ти ж розумний і спокійний хлопчик – намагалася до нього достукатися завідуюча, Ірина Вікторівна. Тільки Вова відмовчувався. Їй не зрозуміти.
Хлопчик довго чекав свою маму в дитячому будинку – і ось одного разу вона повернулася
ПОЛИТИКА
July 21, 2021admin
– Тримай, Вовочка, мати тобі передала гостинці – нова няня Катя вручила хлопчику кульок. – Це для мене? Від мами? – дитина, не вірячи своєму щастю, взяв з рук няні кульок. – Звичайно, тобі, бери – роздратовано сказала Катя. – Тебе ж звуть Володимир Панін? Тоді тебе – і вийшла з кімнати. Вова з побоюванням заглянув в пакет і побачив в ньому груші, шоколадки. – Так у мене ж немає матері? – вимовив він уголос і став їсти смачну шоколадку. – Швидше за все, це якась помилка. Він відійшов від пакета і розплакався. Своїх батьків Вова не бачив ніколи. Він думав, що його народили прямо тут, в дитбудинку.
З одного боку, він нічого не відчував, коли дивився, як недбайливі матусі, яких позбавили батьківських прав, приходили до своїх нащадків. Але в душі він хотів, щоб і до нього хтось прийшов. Він мріяв ночами про сім’ю: раптом мама знайдеться? І тоді щасливо засипав. Тільки йшли роки, а матері все не було. Деяких дітей всиновлювали. Але Вова не хотів в нову сім’ю, тому спеціально балувався при приходять сім’ях. – Вовочка, навіщо ти це витворяєш? Адже ти ж розумний і спокійний хлопчик – намагалася до нього достукатися завідуюча, Ірина Вікторівна. Тільки Вова відмовчувався. Їй не зрозуміти.
Якось раз він розповів про свої думки одного Денису. А той тільки розсміявся -Ось ти дурень, якщо тебе вже кинули, то точно не заберуть назад. У прийомних батьків нормально. І вони тебе точно не кинуть. Це трапляється вкрай рідко. Вова повернув пакет Ірині Вікторівні. -Тримайте. Це помилково до мене потрапило. – розвернувся і пішов до виходу. – Стривай, Володимир. Сідай. – сказала йому Ірина Вікторівна. – Тут немає ніякої помилки. Ми просто раніше тобі не говорили. Чи не хотіли хвилювати даремно.
Судячи з усього, твоя мати знайшла спосіб через нову співробітницю передати тобі гостинці. Насправді, вона вже давно знайшлася. І хоче повернути тебе. Але справа ще на розгляді суду. Шкода, що ти заздалегідь дізнався про це. Ну вже нічого не зміниш. Так що забирай гостинці: вони для тебе. Вова повільно плентався по коридору. Нарешті він дочекався! Він вирішив пригостити Дениса і той став йому заздрити. – Значить, тобі пощастило. А ось від мене мама зовсім відмовилася. Коли мене у неї забирали, то вона була сильно п’яна. Обіцяла, що забере мене. А сама навіть не відвідує – І він розплакався.
Вова дав йому шоколадку. Так вони сиділи і жували частування мовчки. На першому побаченні з мамою все якось пішло не так. Вова зайшов до кімнати, де сиділа жінка. – Ти – Вова? – задала вона питання. А він, мало не просльозившись, кивнув. – Ну йди до мене, синочку – сказала вона тремтячим голосом. Він не відчував своїх ніг і уперся особою їй в живіт. Вона пахла саме як мама. Він розплакався. Вона не знала, що робити, і глянула на психолога, яка була в кімнаті. -На сьогодні досить – скомандувала та й Вову відвели в інше приміщення, де напоїли чаєм з м’ятою. За сином мати прийшла восени.
Вова стояв весь в обновках і довго з усіма прощався. Мати взяла його за руку, але він вирвався – я вже великий. – Але коли побачив її сумний погляд, повернув руку. – Ну добре, веди мене. Звикати один до одного їм довелося довго. Коли мати привезла його в будинок, то там їх зустріли вітчим і маленький братик Вадик. Трохи пізніше, коли Вова став старше, з’ясувалося, що саме вітчим умовив матір повернути його з дитячого будинку.
Адже мама кинула сина в дитячому будинку після пологів. А коли зійшлася з новим чоловіком, зізналася у своєму вчинку. Єгор – так звали вітчима – був суворий і мовчазний. Він наказав матері забрати сина, щоб той не мучився. Мати не довго опиралася: совість мучила її всі ці роки. Вова вже став дорослим, завів свою сім’ю. У нього є дружина Ліза і троє діток.
Двох він народив сам, а одного взяли приймального. Назвали Денисом – як і його друга. Вони до цих пір спілкуються і допомагають один одному. У того теж склалося відмінно. Тільки недавно помер вітчим Вови – Єгор. Хоча, ні, не вітчим – батько. Адже він стільком зобов’язаний йому. І тепер Вова допомагає молодшому братові і матері. Вони зуміли приєднатися і стати сім’єю. Справжньою!