Надія Володимирівна зібрала малину та пішла до хати. Треба Олі сказати, щоб банок принесла і помила, варення зва римо на зиму, – подумала Надія і пішла до хати. Коли вона увійшла до будинку, то почула, що донька та онука сва ряться. Надія прислухалася і завмерла від почутого. -Ось так новини, – подумала бідна жінка. Надія Володимирівна з кошиком увійшла до хати та почула, як донька з онукою сва ряться. -Мамо, ти взагалі думаєш? Я ваrітна, у мене з Вітей буде дитина, – казала Наташа. -Я рада за тебе, а я що тобі забороняю наро джувати? Ти заміжня, це ваша справа, – відповіла Ольга. -Не забувай, що я одружена і мені вже двадцять чотири. А ти хоч пам’ятаєш, скільки тобі років? Тобі онуків нянькувати час, а не дітей наро джувати в п’ятдесят років.
-Мені , по-перше , не п’ятдесят, а сорок сім. Та й я у своєму розумі, я народжу цю дитину, хочеш ти цього чи ні. Надія завмерла від почутого, сіла на лавку, щоб не впасти. -Ти що твориш, доню? Навіщо тобі ще дитина? – Бачиш, навіть бабуся проти. А хто ж батько? Гадаю, наш сусід. Не дарма ти до нього бігала, помагала. Ти ведеш себе, як…, – не домовила донька. Оля все життя прожила з матір’ю. Вийшла заміж за Василя і почали жити з матір’ю. Жили дружно, стосунки у Надії із зятем були добрі, ставилися одне до одного з повагою. Василь мав золоті руки, робота в нього завжди була. Було в них троє дітей, виховали, всіх влаштували, а три роки тому Василя не ста ло. От і з того часу Ольга почала бігати до самотнього сусіда з господарством допомагати.
Незважаючи, Надія й раніше сумнівалася, що зять батько всіх трьох, молодший син дуже вже був схожий на сусіда. -Все, тема закрита, подобається тобі це чи ні, але в тебе буде ще один брат, – сказала Ольга. Минуло двадцять п’ять років. -Оль, а коли Слава приїде? Чи дочекаюся я його? – спитала Надія Володимирівна. -Дочекаєшся, завтра він з дружиною приїде. Твоїх пиріжків просив, як завжди. Оля, незважаючи на свої сімдесят два, була міцною жінкою, а Надії завтра виповнювалося дев’яносто п’ять. Пиріжки вже були готові, пролунав шум машини. Слава, високий, гарний, дуже вже був схожий на батька. Він допоміг дружині вийти з машини, його дружина була ваrітна. Побачивши їх, усі зраділи, особливо Надя. -У Ірки дочка другого наро джує, ким він доводиться – то вашому малюку? – Запитала Надя. -Ой, не важливо, бабусь, аби всі здорові були. Наступного дня відзначали бабусин день народження. Всі були щасливі, а хто кому ким доводиться – навіть не розбиралися.