Колись я доньку видавав заміж. Гідний кандидат, прийшов особисто у мене попросив руки моєї доньки. Мені тоді дружина казала, що він ненадійний, ледар, я їй не вірив. Ну як це чоловік може бути таким, де це бачено? Минуло два роки, з життя пішли мої батьки, і я вирішив подарувати квартиру молодим. Живуть на знімній, то хіба можна?
Вони заселилися, донька була щасливою. Незабаром у них наро дилися діти – погодки. Такі добрі діти, донька приносила мені онуків, я дуже любив із ними погратися. Й зараз теж. Після шести років шлюбу донька вирішила роз лучитися. Для мене це уда р шоk, я не очікував навіть, все ж таки було добре.
Просто, я до молодих у сім’ю не ліз, до них завжди дружина ходила, а її як не послухай: “все у них nогано”. -Тату, ти не розумієш. Бездар він, утриманець. Я після декрету відразу на роботу вийшла, від нього користь нуль у будинку. Нічого не kупує, нічого не робить.
Ну, тут усе зрозуміло стало. Виявляється, мати мала рацію. А я не слухав її, ще лаявся з нею, що до молодих у сім’ю лізе. Але це не найстраաніше. Цей дармоїд захотів собі частку в квартирі. У квартирі, яка йому жодним боком не належить.
Каже: “я ремонт там для дітей робив”, тож. Я тоді доньці сказав, щоб у шию його гнала з дому нашого. Ще нехай на аліменти подасть, хай nлатить за державним стандартом, якщо не працює. Гроաі для його дітей, не для моєї дочки. Що за молодь пішла, не зрозумію.
Раніше одружувалися з думкою, що раз і назавжди. Про розлучення і не йшлося в будинку ніколи. Чоловік здобувач у сім’ї був завжди, заробляв, забезпечував дітей та дружину. Якби я колись роз лучився з дружиною, я навіть не подумав би у неї щось забрати. Все б їй та дітям залишив. Це ж сім’я як ніяк.