Розумієте, я не засуджую свою невістку, це її життя, її сім’я, вона повинна сама вирішувати, але й не можу спостерігати, як вони втрачають шанс на благополучне майбутнє. Ще до народження малюка невістка працювала редактором одного модного журналу і добре заробляла.
Завдяки спільним старанням вони з чоловіком придбали трикімнатну квартиру в одному з найкращих районів міста, купили машину. Невістка працювала до останнього дня ваrітності і не хотіла навіть ходити в декрет – наперед шукала няню. Ми з сином важко вмовляли їй, що хоч у перший рік життя поряд з дитиною мають бути рідні люди.
Вона якось погодилася і після народження дитини навіть забула про безглузді наміри. Але хто б міг подумати, що бажання знову вийти працювати зовсім зникне. Через місяць декретна відпустка невістки закінчується, і їй час на роботу. Днями я вирішила поговорити з нею, запропонувати свою допомогу, коли дитину не буде з ким залишати.
Невістка відповіла, що більше не збирається виходити на роботу. Не подумайте нічого поrаного, просто вона думає про якість роботи. Каже, якщо вийду на роботу, працюватиму напівсили, а в її справі потрібна повна віддача.
Якщо ж присвятити себе роботі, постра ждає дитина. У цій складній дилемі вона, звісно, обрала малюка. Навіть не знаю, що їй порадити. Свого часу я і працювала, і ростила двох дітей, і якось встигала. Що змінилося?
Робота у неї закінчується о сьомій, а дитячий садок працює до шести. Я із задоволенням допомогла б їм, але невістка не має бажання жити так далі. Зайві гроші зараз не завадили б їм, адже не встигнеш озирнутися, діти підуть до університету, житимуть окремо. Треба ж думати про майбутнє !