Костянтин дивився на всі боки: відмінний ремонт. Нові меблі. Ціна, щоправда, була дороrою, але він вирішив взяти. Приїхав він із Апатитів на початку 90-х років. Був діловим та амбітним хлопцем. Працював продавцем, офіціантом, водив таксі. Одружився з дівчиною на ім’я Катя. Тоді я познайомився з ним. Він прийшов до нашої компанії – пропонувати свою продукцію. Покликав у ресторан. Прийшов із Олею. Костя просив мене написати про нього щось. -Напевно, спочатку варто чогось досягти – сказала його дружина.
-Навіщо ти втручаєшся в нашу розмову? Хто ти така? Сиди та мовчи. Я сказав, що заплачу за себе та пішов. З того часу я не бачив Костю. 25 років. Але Москва – чарівне місто. Іноді вона об’єднує. Побачив я його на вулиці: він був у старій “Тойоті”. Можна було не помітити його і пройти повз, але ж я ж письменник, мені стало цікаво Костя нічого не досяг. Одружився ще раз, через 8 років знову розлучився. Шукав 1-кімнатну квартиру. Ну, а я просто порадив йому гарного ріелтора. Костя вже був готовий зробити ав анс, коли помітив у ванній маленьке фото. -А хто господиня цієї квартири? – Запитав він у ріелтора.
-Ольга Дмитрівна, – сухо відповів той. -Мені потрібно з нею зустрітися! -Вона зайнята людина.” -Я її Колиաній чоловік. Двері відчинила молода хатня робітниця: “Я проводжу вас в її особистий кабінет”. Костя увійшов до величезної квартири, де тільки передпокій був розміром з його будинок. Ольга набрала у вазі, але їй це було личить. -Привіт, Костю.
Що трапилося? -Просто захотів тебе побачити. -Заміжня? -Так, але у мого чоловіка зовсім інший бізнес. Син навчається у Лондоні. Слухай, як дізнався, що ця квартира моя? -По картинці. Я подарував її тобі. -Не пам’ятаю … Давно хотіла позбавитися цієї квартири, ми з чоловіком жили в ній якийсь час. Але ріелтори сказали – краще цього не робити, хай залишиться. Тобі потрібні rроші? -Ні. Я хочу винайняти цю квартиру. -Без різниці. Є ще питання? Чи сидіти і мовчати?