Десять років тому, коли тато травмував коліно, і заявив, що більше не працюватиме, мама взяла на себе обов’язки здобувача. Вона поїхала працювати до Німеччини. Все, що я маю на сьогоднішній день – її заслуга. Вона сплатила моє навчання в університеті, допомогла з першим внеском з іпотеки. Сьогодні у мене є своя квартира та гарна робота. Тиждень тому мені зателефонувала мама і попросила поїхати до батька, бо він не піднімає слухавки, а їй терміново якісь документи були потрібні. Того дня я таки приїхала вчасно. Біля нашого двору стояла незнайома іномарка, поруч тато і незнайома блондинка років 35. Доглянута, одягнена добре.
Словом, помітно, що вона вкладає чимало грошей у свій зовнішній вигляд. Вони обіймалися, сміялися, а за кілька хвилин попрямували до нашого будинку. Я остовпіла. Я можливо, десь і підозрювала батька у зра дах, але побачити це на власні очі було непросто. І вірити у це не хотілося. Я не розгубилася. Взяла пакет із продуктами, яких накупила для тата та пішла за ними. За звичкою, я голосно грюкнула дверима, коли зайшла. Тут же кинула погляд на піджачок “пасії” та її туфлі. Тато вийшов зі спальні зі словами: – Катю, ти чого тут? Чому не попередила? – Мама додзвонитися тебе не могла, їй щось треба… я мити руки, зараз поп’ємо чаю розповім.