Бабуся, що сиділа на узбіччі дороги, продавала шкарпетки та хустки. Повз проїжджали машини, але жодна з них не зупинялася. Вже почало вечеріти, але бабуся не хотіла йти – нічого не продавши. Раптом поруч із нею зупинилася величезна чорна машина, з якої вийшов чоловік років 40. У руках у нього був величезний гаманець. Чоловік підійшов до бабці і запитав: -А за якою ціною у вас хустки? -50 Але віддам за 40. -А чому так дешево? Це ж ручна робота! -Синку, мені б хоч якусь копійку. -Беру шкарпетки та хустки. Але по 50. Роздам усім колегам та знайомим. До речі, ви далеко живете?
-Ні, синку. Он там, за поворотом. -Тоді я вас довезу. Темніє вже, а ліхтарів, як я бачу, нема. Чоловік посадив бабусю на переднє сидіння, пристебнув її, увімкнув підігрів – і вони поїхали, розмовляючи по дорозі. -А де живуть ваші діти? Поїхали столицю підкорювати? -Ні, онучок. Вони на небесах, вже 20 років. Чоловіка також не стало, вдома одні фотографії. Мені вже за 80, а я досі ходжу до них на могилку щовечора. Всю ніч в’яжу шкарпетки та хустки, а вдень продаю їх тут. Поки слухав, чоловік на мить перенісся у своє дитинство. Згадав свою бабусю, яка варила йому смачну гречку – бо грошей ні на що інше не вистачало – читала йому казки, обіймала та лягала спати…