Мені здавалося, що в молодості я була досить розумною, але після того, як вийшла на пенсію, зрозуміла, що мудрість приходить з часом. Чим старша людина, тим вона розумніша. Можливо, далося взнаки те, що я тепер не працюю і є більше часу на роздуми. На відміну від своїх ровесників, увесь свій вільний час я приділяю собі, а не дітям та онукам. Я вважаю, що я цього заслужила. Скільки себе пам’ятаю, я завжди була комусь винна. Спочатку я мала допомагати батькам, потім мала добре вчитися, потім вийти заміж, догоджати чоловікові, наро дити дітей, доглядати їх і так далі тощо. Крім того, я мала працювати на роботі.
Нині я вже на пенсії, перебуваю на заслуженому відпочинку. Мого чоловіка давно вже немає в жи вих. Із сином практично не спілкуємося, у нього своя родина та своя квартира. На мою думку він не зважає. Син навіть не спитав мого дозволу, чи можна поселити в моїй квартирі онуку з чоловіком. Я вирішила зробити все згідно із законом і подала заяву до су ду. І мені не соро мно. Я вважаю, що це моя квартира і саме я маю нею розпоряджатися. Саме я вирішую кому в ній жити. На старості я хочу спокою. Звичайно, на мене всі обра зилися. Адвокат у мене був справжній професіонал своєї справи. Суд ми виграли.