Нещодавно я поверталася з відпустки. Політ повинен був бути тривалим. Я купила квитки заздалегідь, щоб гарантовано опинитися біля ілюмінатора. Мені так більше подобається. Зі мною поруч розташувалися літня жінка з онуком. Скоро дитина стала вередувати і проситися до иллюминатору. – Сашко, не плач, ми зараз домовимося з тіткою, і вона нам обов’язково поступиться місце. -Прошу вибачення, але я не збираюся домовлятися. – Але це ж дитина! – обурилася жінка – Ми вперше летимо в літаку і купили квиток в останній момент. – Виба чте, але це не мої nроблеми. Крім усього іншого, ми вже пройшли реєстрацію, не можна змінювати місця. Наступний годину жінка мене всіляко переконувала, навіть пропонувала гроші, але я не погоджувалася.
Хлопчик, зрозумівши, що місце біля вікна йому не світить, підняв дикий ор. Жінка, зневірившись мене вмовити, почала лаятися і назвала мене цинічною егоїсткою. Весь політ я вислуховувала її неприємні репліки і спроби утішити ревучого нащадка. Повернувшись, я розповіді про ситуації свекрусі, і вона мене почала соромити. Я вступила нахабно? Думки знайомих розділилися на два табори: хтось підтримував мене, а хтось казав, що без проблем би поступився. Як на мене, я зовсім не зобов’язана піклуватися про бажання чужих дітей. Мені здається, що поведінка жінки було зухвалим.