У мене велика сім’я і численні родичі. Все це тому, що бабусі вважають близькими родичами всіх далеких наших рідних. Кого вони знають по імені — всі нам близькі. Добре, що для мами з татом близькими вважаються тільки батьки, брати, сестри, і тітки, дядьки; з двоюрідними братами і сестрами спілкуються рідко, а з троюрідними взагалі не спілкуються. Я б не сkаржилася з цього приводу, якби не це неприємне явище. Як тільки я переїхала в столицю, відразу ж до мене в гості вишикувалася черга. Напевно, не було ні дня, коли я була у себе вдома одна, постійно хтось із родичів ночував у мене. То в ліkарню приїхали, то проїздом, то погуляти по місту, то сходити по магазинах. У дворі вже двадцять перше століття, яке ще сходити по магазинах?
А онлайн-шопи для кого придумали? Я обурююся ще тому, що мене навіть не питають, чи зручно мені; я вдома, може у мене самої є гості, може мені не хочеться? Дзвонять і з радісним голосом кажуть: < <приймай гостей>>, <<Не хвилюйся, нас вдома практично не побачиш, не будемо заважати>>. Ну так, їх-то може не зауважу, а бардак в будинку, непомитий за собою посуд і ванну, куди після них неможливо заходити — я помічала добре. І це мене дра тувало. Так складно прибрати за собою? Ну, як же, вони ж гості-їм не належить. Одного разу, коли я в черговий раз прийняла гостей, після їх відходу я подзвонила мамі і повідомила, що більше «благодійною діяльністю» не займаюся.
Більше нікого не прийму у себе, якщо буде час і бажання — зустрінуся з ними в центрі. Мамі не сподобався мій бунт. Вона ще кілька разів спробувала переконати мене, але моє рішення було остаточним. Бабуся і родичі періодично дзвонили, висловлювали своє невдоволення моєю поведінкою. Тільки батько підтримував мене. Говорив, що зараз є безліч інших варіантів: готелі, хостели — необов’язково завдавати мені незручність. В результаті родичі обра зилися на мене і більше не запрошують на весілля, ювілеї, на сімейні збори. Мені це до душі, адже мені завжди було некомфортно на цих збіговиськах.