Аня завжди заздрила дітям, які мають тата. У неї його не було. Як сказала мама, її батька не ста ло, коли вона була ваrітна. Але Аня чомусь не вірила мамі. І все життя мріяла про батька… Аня, студентка випускного курсу економічного факультету університету, повернулася додому і здивувалася, коли в передпокої, до неї назустріч, вибігла мама. – Анечко, доню, ти тільки не переживай, – одразу “вистрілила” вона. – Що трапилося, мамо?! – Стривожилася дівчина. – Твій тато приїхав, – приголомшила мати дочку. Аня kинулася до кімнати. Назустріч їй став солідний чоловік. – Доброго дня, Аня. – Сказав він.
– Здрастуйте, – промимрила дівчина і завмерла в нерішучості. Мовчання затяглося. – Ти напевно багато про що хочеш мене запитати, – зробив припущення батько. – Так, – отямилася дівчина. – Як мені вас називати? – Хочеш називай тато, хочеш Антон Петрович. – А чому я вас ніколи не бачила? – Це важко пояснити, – зніяковів Антон Петрович. – А ви спробуйте. Я розумна, зрозумію. – Настя, ми не думали, що так все вийде. Ми старалися для твоєї ж користі. Не мав можливості жити з вами. – Чому? – Бо маю сім’ю. А твоя мама вирішила, що краще сказати тобі, що мене не ста ло. – Чому, мамо? – Я боялася, що ти підростеш, почнеш шукати батька та зруйнуєш його родину, – пояснила мати.