Мені було 58 років, коли я вирішила, що поїду закордон разом зі своєю знайомою. Вона часто туди їздила на роботу, допомагала забиратися в будинках багатих людей, доглядала старих людей. Робота середня, натомість платять дуже добре. Я вирішила, що треба їхати, тому що не працювала, а якщо чимось і почати займатися в такому віці, то краще тим, що добре винагороджується. Більшість свого заробітку я відправляла своїм двом дочкам. Вони обидві одружені, є діти, але я розумію, що зараз навіть молодим нелегко. Тому я відправляла гроші, а вони з радістю брали. Подруга казала мені, що треба збирати гроші для себе. Бо доньок і так чоловіки утримують, а про мене ніхто не подбає. Я її не слухала і не вірила, бо знала, що мої доньки мене ніколи не поkинуть.
Але я так сильно помилялася. Перед нашим улюбленим сімейним святом – Новим роком, я запитала у доньок, що їм найкраще подарувати. Так вони обидві попросили у мене гроші, сказали, що самі собі все куплять, головне, щоб я дала їм більше фінансів. Мені було дивно і не дуже приємно, тому що я хотіла походити магазинами і з любов’ю вибрати подарунок. Але довелося надіслати гроші. Найближче до самого свята я приїхала до рідного міста. Мені так хотілося разом із сім’єю відсвяткувати новий рік. Тим більше я не бачила своїх доньок та онучок цілий рік. Але як виявилося, на мене ніхто і не чекав .