У дверях двадцятої квартири стояв пакет зі сміттям. Той самий пакет стояв увечері, коли Борис повертався з роботи. Він подзвонив у двері. – Іду, іду, – почулося у відповідь. Відчинила бабуся. Побачивши незнайомця, спробувала зачинити двері, але Борис не дав. – Сміття треба виносити. Прибиральниця не робитиме цього за вас, – сказав він. – Я сама не в змозі. Онук обіцяв, що приїде та винесе, – зніяковіла бабуся. – Я винесу сміття. До побачення, – сказав Борис і, захопивши пакети, подався на роботу… Увечері, повертаючись додому, Борис побачив стареньку, що стояла у дверях. – Це вам за допомогу, – сказала вона, простягаючи двадцять гривень. – Що ви, не потрібне. Мені було зовсім не важко, – зніяковів Борис. – Та ви проходите, що ми у дверях стоїмо…
– Мені не важко і сміття винести, і купити щось, – сказав Борис, коли вони пили чай на кухні. – Не треба. Мені онук все купує. Тільки він не має часу, щоб часто відвідувати мене. А так у мене все є, – бабуся вказала на полиці. – Ви це їсте? – здивувався юнак, розглядаючи всякі напівфабрикати на кшталт локшини швидкого приготування. – Ну, а що робити. Сама я вже приготувати не можу, – вона показала тремтячі руки. – Хоча іноді за супчиком сумую… – Мені курочку для супчика, – просила дівчина в магазині. – Вибачте, – звернувся Борис до неї. – Ви не допоможете мені вибрати курку та інші інгредієнти для супу.