– У вашого чоловіка сильна перевтома. Полежить у нас тиждень-другий, підправить здоров’я і знову буде бадьорим, як огірок. Але зараз йому хвилюватись не можна. Ви при ньому не nлачте, а постарайтеся посміхатися… – наказав їхній лікар, проводжаючи до жінку до палати. Чоловік Ганни був на великій посаді. Командував будівництвом. Працював із ранку, до пізнього вечора. Часто залишався ночувати в готелі, якщо перевіряв далеку будову. Скільки разів Ганна вимагала від Артуру зменшити навантаження. “Адже не молодий уже!”, казала вона. Але той завжди відмахувався. Увійшовши до палати, Ганна з сином першокурсником на мить очманіли. Поруч із Артуром сиділа молода жінка, що тримала на колінах дівчинку.
– Ганно, знайомся, – винувато промовив чоловік, – це Тома і Христина. – Зрозуміло, це тебе молода так перевтомила? – спокійно спитала Ганна. – Мамо, я почекаю в коридорі, – сказав син. – Ти залишишся тут, – наказав Артур, але син вийшов, проігнорувавши вимогу батька. – Ваш чоловік тяжко хво рий, а ви… – зі сльо зами в голосі сказала Тома. – Ганно, кохання сильніше за мене. Зрозумій мене будь ласка. Ганна попрямувала до виходу. – Зараз я тут зайва, прийду ввечері, коли сторонніх не буде, – сказала вона. – Мамо, я до нього більше не прийду, – твердо заявив син. – І не треба. У нас тиждень, щоб забезпечити їм рай у курені. Нехай насолоджується своєю молодухою. – І як ти це збираєшся зробити? – Продам джип, у мене на нього генеральна довіреність. Продам наші з тобою частки у квартирі. На ці гроші купимо тобі та мені по квартирі. Ну і, ясна річ, подам на розлу чення.