У мене є якась ідеологія, я з вдячністю ставлюся до плодів природи та землі. Тому я саджу багато, відповідно і збираю багато. Але весь урожай я використовую: закриваю та заморожую. Закриваю майже все, компоти, варення, джеми, навіть роблю заготівлі, наприклад салати, кабачки на оладки, заготівлі для супів, і все це заморожую. У мене троє дітей, їм усім я також доnомагаю. Щоразу, коли вони приїжджають у гості, я наповнюю багажники їхніх машин. Я отримую від цього задоволення і дітям начебто подобається. Невістка моя, Іра, найбільше хвалить мене. – Ольга Іванівно, у вас золоті руки. Ваші заготівлі дуже смачні, є різноманітність, не набридають. Так смачно та так зручно. Я дивуюся, як ви все це встигаєте? А встигаю я, бо мені це подобається, і роблю я з любов’ю. Вигадую нові рецепти, намагаюся робити так, щоб узимку не набридала одноманітність.
Навіть картоплю фрі роблю, онуки люблять. Нещодавно був день народження мого онука. Іра накрила стіл. Мені стало приємно, коли серед усіх страв я побачила мої смакоти. Гостям також вони подобалися, тарілки швид ко спустошувалися. Це мене тішило. І раптом одна із подруг Іри заговорила зі мною. – Ольга Іванова, ви чудова господиня. Мені так подобаються ваші помідори та огірки. Я подумала, що вона, мабуть, часто ходить до невістки в гості. Сказала, що мені дуже приємно. Потім друга підключилася: – Так, я згодна. Що б я робила без ваших заготовок? Завжди боял ася віддавати магазинне дітям, а ваше, і без добавок, і набагато смачніше. Я впіймала нерішучий погляд Іри, але вирішила промовчати. Всі гості хвалили мене, дякували, я посміхалася і поводилася ввічливо.
Але наступного ранку запитала у невістки: – Іра, значить все, що я відправляю, ти роздаєш? – Ні , не все. Лише деякі. Вони ж такі смачні. – Так я їх для вас роблю, а не для твоїх подруг та знайомих. В чому nроблема? – Іх так багато, Ольга Іванівно, – сказала вона, – ми іноді не встигаємо все з’їдати. – Так можна було мені сказати, я б вам менше віддала. Я поїхала здивованою. Не зрозуміла логіки дій невістки. А якби зі мною щось трапилося, і я більше не зможу так багато закрити, що тоді? Минуло кілька днів. Я закриваю чергову десятку банок і думаю. Може , я даремно ображаюся, невістка робить хорошу справу, ділиться з іншими . Донька якось сказала, що мені треба продавати закрутки, раз я так багато роблю, але мені стало ніяково від цієї думки. Може і тут я неправа? Часи змінюються, потрібно адаптуватися. Потрібно подумати, довго подумати.