Вночі мені зателефонувала молодша сестра Вірочка: – Тата бі льше немає, мені мама подзвонила, все: це кінець. У мене вилетів телефон з рук, я стала ри дати, добре, що чоловік був поруч, він розуміюче мене міцно обійняв. Потрібно було збиратися і їхати до Вірочки, вона дуже вразлива, одна з цими думками і новиною не впоратися. Я вважаю, що наша мати ви нна в тому, що в 30 років Віра і кроку без батьків або мене зробити не може. Якщо потрібно йти в ліkарню, то обов’язково зі мною, якщо оформляти кредит, то тут теж я всіма документами займаюся. Мама завжди оберігала віру від негараздів життя, а ось зі мною ситуація була інакше.
Я з дитинства відчувала якийсь холод з боку матері, через це я рано стала самостійною. Але батько при цьому ставився до нас обом однаково добре, а тепер його не ста ло. Хоча про те, що татові залишилося небагато ми всі знали заздалегідь… У нього було злоякісне утворення, нічого не можна було зробити. Всі всередині себе вже готувалися до цієї траrедії. Ми з Вірочкою приїхали до мами. Вона обняла Вірочку, притиснула її ближче до себе, а на мене не звернула уваги – я звикла. Після всіх ридань мама сказала, що тато все переписав на Вірочку. Мені було все одно на майно, я і не розраховувала, тим більше у мене з чоловіком своя квартира.