Я 10 років доглядала за дідом чоловіка. В орендованій квартирі, з дітьми. Поки Аліса, сестра чоловіка, жила в квартирі того самого діда. Моїй свекрусі батько її чоловіка теж не був потрібен — вони не ладнали. Я не довчивлася, що не побудувала кар’єру. Весь свій вільний час я ділила між доглядом за літньою хворою людиною і дітьми. Чоловік систематично йшов в загули — його напружувала обстановка в будинку. Іншим жінкам він такий, з дітьми і без майна, що не був особливо потрібний, тому він завжди повертався до мене. А я прощала заради дітей. Своє житло ми не купили — багато грошей йшло на оренду і дідуся. Аліса якщо і приходила, то тільки за одним: випросити у діда частину його пенсії, скаржачись на убоге фінансове становище. Зате це положення, при всій його бідності, дозволяло Алісі з чоловіком і дітьми щороку їздити у відпустку і іноді оновлювати сімейний автомобіль. Ще 5 років тому дідусь заповів свою квартиру мені. Він так і сказав: — Ти стала мені рідніше, ніж всі члени моєї сім’ї разом узяті.
Онук — ганчірка, віддасть квартиру матері або сестри. Нехай краще там живуть твої діти — мої правнуки. Буде тобі своєрідна нагорода за труди. Щоб не кляла мене потім, що через мене твоє життя пройшла повз тебе. Про заповіті ніхто не знав, чого: менше знають — краще сплять. Коли у діда справи пішли зовсім погано, Аліса з матір’ю активізувалися. Вони стали приходити до діда, цікавитися його здоров’ям. Вони навіть запропонували свою допомогу в догляді за ним, вперше за стільки років! Дід не був дурнем і прекрасно знав, що їм від нього треба. Він прихильно приймав пританцьовуванням Аліси навколо його персони, підморгуючи мені. У мене з’явився вільний час. Ви не уявляєте, що означає йти по вулиці на самоті: без дітей або без діда в колясці. Я насолоджувалася свободою. Дід простягнув зовсім недовго. Мені було щиро шкода цього милого відважного старого. Розподіл спадщини почался майже відразу. Свекруха з Алісою почали насідати на мого чоловіка: — Ти відмовишся від квартири діда на користь Аліси.