Найбільше я чекаю свого шістнадцятиліття, щоб нарешті піти в паспортний стіл і змінити ненависне ім’я, яке подарувала мені мама. Усього нас троє в сім’ї, я наймолодша. У мене є два старші брати, тому на народження дівчинки батьки чекали з особливим бажанням і трепетом. Після УЗД, де їм повідомили цю щасливу новину, вони вирішили, що хочуть зробити моє народження особливим і ознаменувати його чимось. Тоді вони перебирали між собою сотню імен і зупинилися на Поліні, а Поля вони звали б мене коротко. Я впевнена, що в утробі мами я просто раділа, почувши це ім’я, але в останній день все змінилося.
За два дні до пологів мама придбала якийсь роман, який прочитала за ніч і вже з ранку, перед моїм народженням, повідомила, що назве мене Сюзанною (так звали головну героїню книги). Тато та бабуся з дідусями намагалися її відмовити, але вона нічого й чути не хотіла. Хіба підеш проти серйозно налаштованої вагітної жінки? Мене звуть Сюзанна Орестівна! Ну, хіба не абсурд? Погано мені з цим ім’ям довелося в дитсадку, де все ще не могли вимовити всіх букв і таке довге і малознайоме ім’я перекручувалося і скорочувалося, як тільки могло. Згодом, до мене прижилося коротке Сузу.