Я народився в бідній сім’ї, у мене не було батька, я його навіть не бачив, а моя мати працювала прибиральницею на двох роботах, щоб прогодувати нашу семью !!!Для багатьох шкільні роки – найкращий час, хтось згадує їх з ностальгією, тому що там вони завели своїх перших друзів, там була їхня перша шкільна любов, але деякі хочуть забути про той час як про страшний сон.Я був звичайним школярем, вчився на середньому рівні, іноді у мене виходило, а іноді ні, єдине, що мені давалося легко, була математика, я любив цей предмет.
Природно, грошей на новий одяг було не так багато, і я весь рік ходив в одних і тих же кросівках і брюках, а у моїх однокласників були модні гаджети, але про це я міг тільки мріяти.Я не соромився своєї матері і завжди залишався після уроків, щоб допомогти їй з роботою, тягаючи важкі відра з водою, пересуваючи парти і моя підлоги. Мої однокласники сміялися наді мною, і, звичайно, я турбувався про це.
Ближче до випускного класу я перестав звертати увагу на їх глузування в мою адресу. У мене ніколи по-справжньому не було справжніх друзів, мене не запрошували в компанію, лише зрідка спілкувалися, я був сам по собі.У мене були й інші проблеми: я думаю, у всіх в школі був такий учитель, який ввічливо спілкувався з дітьми багатих батьків і погано ставився до дітей простих робітників, і мені дісталося більше за всіх у класі, тому що моя мама не завжди могла здавати гроші на потреби класу, таким був наш класний керівник.
Щоранку вона водила мене до дошки, і якщо я був погано підготовлений, вона говорила різко, а мої однокласники сміялися. Ближче до випуску вона навіть дозволила собі таку фразу на мою адресу:” Послухай, син прибиральника ніколи не стане директором, так само як син директора не піде працювати прибиральником ”.
Після школи я не ходив на зустрічі випускників, але через двадцять років я все ж зважився. Було вирішено зібратися в ресторані, звичайно, був запрошений і наш класний керівник.Коли всі зібралися і сіли за столи, вона почала розпитувати всіх, хто чого домігся. Всім було цікаво дізнатися, чи працював хтось у великій компанії, хтось був таксистом, а хтось взагалі не працював.
Коли черга дійшла до мене, все почали переглядатися з усмішкою, і я відповів:” Ну, я будую будинки ”.Веселощі в ресторані тривало, скільки всього можна було згадати зі шкільних часів, багато зовсім не змінилися, а деякі були зовсім невпізнанні.Пізніше ввечері, коли всі почали розходитися, я попросив у ді-джея мікрофон і сказав:
” Я заплачу за весь цей банкет, і гроші, які ви зібрали, будуть вам повернені! ”Багато людей сміялися і говорили, що це дорого мені обійдеться. Однак вони не очікували, що я скажу далі:” Цей ресторан належить мені, і я був би радий пригостити всіх вас, бо ви мої однокласники ”.Найбільше мені запам’яталося обличчя класного керівника. Після зустрічі я запропонував відвезти її додому на своїй дорогій машині бізнес-класу; вона сіла в машину з відвислою щелепою.
Мені ніхто не повірив, але в той час у мене вже був свій бізнес, а мама давно не працювала; я купив їй великий будинок в Сочі у моря, вона це заслужила.І не має значення, багаті ваші батьки або бідні, найголовніше – ким ви хочете стати, і ще важливіше залишатися справжньою людиною. Домігшись таких результатів, я не став кричати на весь світ, а продовжував скромно і старанно працювати.