“Бі с поплутав” – так виправдовував свою зра ду Пилип. Він дуже любив свою дружину, жив нею. Заміж вони виходили з любові. Їхнє кохання ніколи не згасало, але чомусь у якийсь момент Пилип взяв і зра див. Коли він повернувся додому після цього, зустрів повну бай дужість до своєї персони. Він знав, що дружина в його обійми не kинеться. Вона завжди знала собі ціну. Пилипу самому хотілося kинутися дружині в ноги, але він цього не зробив – знав, що в такому разі він лише прискорить наближення процесу розлу чення. Кілька днів він спав на дивані, намагався не попадатися на очі дружині. Дружина ж поводилася так, ніби Пилипа не існує.
Готувала на одну людину, мила тільки свій посуд, забиралася лише “на своїй території”. Пилип знав, він не може втра тити дружину, адже вона – його єдина рідна душа на землі. З родичами він не тісно спілкувався. Він почав робити сюрпризи дружині: то квіти залишить на столі, то солодощі, інші подарунки. Він саме залишав, а не дарував, бо знав, що подарунки з його рук швидше виявляться в урні, ніж на своїх місцях. Потроху подарунки дали результати. А коли чоловік почав прибирати весь будинок у вихідні, що раніше ніколи не робив, прогрес продовжився новими темпами. Якось Пилип побачив свій подарунок, квіти, у вазі. Він так зрадів, мало не стрибав на місці від щастя. Потім між воскреաаючою парою виникли побутові розмови. Домогосподарка вважала, що їхні шпалери зжили себе.