Галина з Петром дружили з самого дитинства. Уже в дитячому саду вони були не розлий вода. Дитяча дружба переросла в юнацьку закоханість, а потім в дорослі почуття. Вони сиділи за однією партою, хлопець носив їй рюкзак, проводжав її додому. Ще з дитинства Петро говорив, що поведе її під вінець. Все в селі вже сприймали їх як чоловіка і дружину. Галина вже давно чекала від Петра пропозиції. Але він чомусь зволікав. У маленькому селі всі про всіх все знають, тому їх весілля чекали давно. У цей день у Галини була дуже хороша новина для Петра. Молода пара гуляла по берегу річки, коли Галина схилила голову і тихо сказала: — У мене є одна новина. У нас буде дитина.
Петро трохи помовчав, а потім сказав: — Добре, тоді в суботу чекай сватів. Дівчина підстрибнула від радості, не помітивши, що на його обличчі не було радості. Ось і довгоочікуваний день настав. Галина з мамою і сестрою приготували безліч смачних страв, накрили стіл, все прибрали. Правда, рідним Галина нічого не розповіла, нехай буде сюрприз. А готувалися все одно, тому що чекали гостей. В той день дівчина ніяк не могла заспокоїтися. Кожні п’ять хвилин визирала у вікно. Вона вже почала хвилюватися. Вже і гості прийшли, сіли за стіл, а вона прислухалася до кожного звуку, що доносився з двору. Кілька разів вибігала на вулицю. Уже й сонце сіло за горизонт, а Петро так і не прийшов.