Дружину не врятували; він приніс додому маленький пакуночок — доньку. А вона собі сама маму знайшла.- Дівчинка, ти до кого? — запитала я.- Я маму шукаю, ви її не бачили? — на мене подивилася маленька дівчинка років шести.Я задумалася, в цьому будинку я жила зовсім недавно і наскільки знала, квартира, перед якою вона стояла, весь цей час була порожньою.- Але там ніхто не живе, — відповіла я дівчинці.У відповідь вона розридалася і сіла на сходи.- Тітонько, нам дуже мама потрібна!
Тільки вона може все змінити, тато дуже по ній сумує.Я розгубилася, не розуміючи, чим допомогти цьому чудовому створенню; дітей у мене самої не було, тому й не знала, з якого боку підійти. Обійняти, запросити на чай, тільки до незнайомої тітки вона навряд чи піде. У цей час у мене задзвонив телефон; попросивши дівчинку нікуди не йти, я побігла відповідати. А повернулася — її і сліду не було. Весь вечір вона не виходила у мене з голови, вирішила я тоді подзвонити господині, у якої квартиру орендую і запитати, хто ж мої сусіди по сходовому майданчику.