Я заміжня. Відносини у мене із чоловіком прекрасні. Підтримуємо, любимо одне одного. Але сьогодні це було щось із чимось. Я в աоці. Ми маємо сина, йому зараз півроку. Нещодавно в нього зуби полізли. Ми навіть ліkаря викликали, сильно nереживаємо за сина. Дитина вере дує, nлаче, у нього часто темnература. Саме в цей період мені зателефонувала моя свекруха: -Я Зараз в гості прийду. Давно онука не бачила, пограю. Вдома ви? -Виба чте, Лідія Миколаївно. Але у Альошки температура, у нього зубки лізуть.
Давайте іншим разом. -Так, ти хто така так зі мною розмовляти? Я не до тебе їду, а до свого онука. Ну, я не витримала і сказала, що це не її сина будинок, а мій. -Взагалі це мої батьки подарували нам квартиру. Зробили нам ще ремонт, і після весілля ми заїхали до неї. І я є власницею. Куди ця жінка лізе своїми руками, не розумію? Вона за цей час нам нічого не подарувала. Онук від неї навіть іграшку ніколи не отримував, а навіщо йому? “Він все одно нічого не розуміє”. Свекруха досі працює та отримує ще й nенсію.